Присутствие весны дарит
Всему своё очарованье.
Пусть серый снег кругом лежит,
И под ногами луж плесканье.
***
Меня совсем не раздражает
Зимы увядшей жалкий вид.
Лишь нежность светлую рождает,
И счастьем в воздухе парит.
***
Как маме сладко ожиданье
И появленье малыша.
Забота, ползунки, кормленье -
Все стерпит, радостью дыша.
***
Она -то знает, что ребенку
Беспомощным не вечно быть.
Он скоро встанет из пеленок
И сам начнет учиться жить.
***
И станет умным и красивым,
Способным радость подарить.
Быть строгим, нежным, и счастливым,
Жить долго и добро творить.
***
Вот так же мы в дни ожиданья,
Терпенья, суеты, тревог
Начнем жить радостным мечтаньем
О том, что нам подарит Бог.
***
Не отпугнем унылым видом
Мы счастье, радость и мечту.
Пусть малой птичкой легкокрылой
Душа несется в высоту
***
И там средь ангельского хора
Пусть слышен будет голос мой.
И у небесного престола
Душа моя, ликуй и пой!
***
Хвала Творцу, благодаренье
За благостный весны приход,
За жизнь, природы пробужденье,
За ясный синий небосвод!
***
Пусть серый снег еще лежит,
И под ногами грязь и лужи.
Я знаю вместо зимней стужи,
Нас Бог весною одарит.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
